Ми родом з дитинства, зі школи…
І пам'ять нас кличе туди,
Де друзі, як сонячне коло,
І парти у рівні ряди.
Де ігри, походи, уроки
І мудрі, важливі слова,
Які пам’ятатимеш, доки
Ще світла твоя голова.
Їх зміст часто ти розумієш,
Коли вже пройдеш шмат життя,
Коли розрізнити умієш,
Де фальш, а де правда буття.
Колись ти у школі активно
Учився, мужнів і зростав.
Та й зараз, хоч як це не дивно,
Присутність її відчував.
Живе школа в тобі незримо,
Готова на спогад завжди,
Шукає своїми очима
Навчання і праці плоди.
І в чому ж завжди цінність школи?
- У мудрості учителів!
Так є і так було, відколи
Учитися хтось захотів.
Бо вчитель не лиш наповняє
Посудину масою знань…
Він той, хто іскринку впізнає,
І факел запалить бажань…
І стиснеться так ностальгічно
За часом минулим душа…
Вернутись туди – не логічно,
А думка усе ж поспіша.
Тому що найкращі це роки –
Ці роки шкільного життя.
Хоча і контрольні, й уроки…
Немає вже їм вороття.
Не вернеться вже й безтурботність,
І радість – щаслива й дзвінка.
Бо ж часу безповоротність –
Життя аксіома така.
Та лишиться пам'ять про кращі,
Шкільні незабутні роки.
І в серці – безмежна вдячність
Всім вам – вчителі й вчительки!
Філологам – критикувати,
Та є в мене думка така,
Що вчитель, і батько, і мати –
Споріднені, мабуть, слова.
Я дякую всім, що навчали
Мене і моїх дітей.
В житті будуть різні причали,
Та серце лежить до людей.
Не треба вам стел, обелісків,
Поваги вам треба тепер…
Я вам уклоняюся низько –
І тим, хто живий, й хто помер!
