Autumn
by Louise Gluck
in "The New Yorker", Dec. 11, 2017.
Частина життя,
присвячена роздумам,
суперечила тій,
що віддана діяльності
*
Наближалася осінь.
Але я пам'ятаю
так було завжди
після закінчення школи.
*
Життя, сказала сестра,
ніби факел, що передається
від тіла до розуму.
На жаль, продовжила вона,
розум не готовий
його прийняти.
Сідало сонце.
А, факел, сказала вона.
Він вигорів, я думаю.
У кращому разі, ледве блимає,
fort/da, fort/da, подібно до того, як маленький Ернст*
перекидає свою іграшку через бильця колиски
і потім тягне її назад. Жалко,
сказала вона, що тут немає дітей.
Ми могли б навчитися в них, як Фройд.
*
Часом ми сиділи на лавках
надворі поза їдальнею.
Запах горілого листя.
Люди похилого віку й вогонь, сказала вона.
Це негаразд. Вони спалюють свої будинки.
*
Яка важка моя голова,
наповнена минулим.
Чи є в ній досить місця,
щоб світ міг туди проникнути?
Він мусить кудись входити,
він не може просто лишатися на поверхні.
*
Зорі мерехтять на воді.
Листя в купах, чекає вогню.
*
Всередині, сказала сестра.
Тепер це тут.
Але в темряві важко розгледіти.
Перш ніж опертися на свою опору,
ти мусиш її знайти.
* "Fort!" і "Da!" - це вигуки, що їх Фройд чув від свого внука Ернста, коли той грався. В інтерпретації Фройда, цими двома словами - що означають "Зник" і "Тут" - дитина хоче сказати свіїм батькам, що вони не мають над нею повного контролю.