Якось у ночі, місяць ясно так світив,
що доріжку видно в сад
до калини підійшла
і цвіт у волосся заплела
О весна, весна, нащо ти мене таку взяла?
Все свого милого, чекаю при вербі...
Ось прийшов він у ночі,
та чекав мене, так і не діждавсь покохав другу...
А колись він цілував рученьки мені,
у коханні він так клявсь, що аж серце мліло...
Ой весна, весна, нащо ти мене таку взяла?
Краще б я його любила у журбі...
І знову місяць ясний, я його все жду,
А його нема, а його нема
І тоді пішла я в поле, та й русалонька мене взяла...
О весна, весна, нащо ти мене таку взяла?
Краще б я дитя у садочку колисала...
П. С. Присвячується українському фольклору
Дуже імпонує! 
