Побуріло жовте листя, потемніло.
Під деревами на грунт сирий лягло.
А це ватра днів осінніх відгоріла.
Чи вгадаєш, що до попелу було?
Чи не так у нас з тобою колись буде?
Фарби осені поблякнуть в плині днів.
Та вогонь в душі зима навік застудить,
Як відійдемо у світ далеких снів?
Ще не віриться в таке, ще наче в долі
Має витися дорога в далечінь.
Іще бачиться весна на видноколі,
Над озерами ще в’ється лебедінь.
Ще здається, нові зустрічі можливі,
Ще чекають перемоги у боях.
Іще хочеться зазнати мить щасливу
У якій я завжди твій, а ти – моя.
Ніч минула бурий килим посріблила,
Приморозило калюжі від дощу.
Хоч від від віку, від хвороб лишають сили,
Але слабості собі я не прощу
Якщо ляжу бурим листям передчасно,
Якщо душу вічним сумом погублю…
Якщо ватрою осінньою погасну
І тебе, в новій добі не полюблю.
20.11.2017
Чудові алегорії та антитеза лушевного стану і супу - природі в дисонанс, друже! 
. Головне спинити вчасно рахунок! Будете пиняти на черговому мазку?)))
