Перший день Листопада і подих зими.
Мокрий сніг на траві, коло сходів калюжа.
Передзим’я прийшло… зустрічаємо ми
Цей відрізок життя, цю негоду – недуже.
Всі ознаки цієї тяжкої пори
Є у кожному з нас: тільки глянути в очі.
Вже здається, душа почуттям не горить
І безсоння з болячками мучать щоночі.
Не приносить полегшення прийдешній день,
Тане кригою в серці на краще надія…
Аж не віриться в те, що в садочку пісень
Не цвістиме для мене трояндова мрія.
Чи ж не я ніжно пестив ці дивні квітки,
Поливаючи їх свого серця сльозою?
Чи ж не я цілував ніжні пальці руки
Коли доля давала ще зустріч з тобою?
Чи ж не я присягався у кожній добі,
Що без любих очей існувати не зможу?
Чи ж не я присвятив свою пісню – тобі
Як єдиній, з можливих ще, милості Божій?
І все це, чим я жив, віддавати туди,
В передзим’я глухе де весною не пахне,
Де на чорнім шляху, що веде в нікуди
Час останній Кощієм у затхлості чахне?
Та нізащо такого собі не прощу!
Знаю твердо: ми люди міцної породи.
Ми зустрінемо в травні цілунки дощу
І відчуємо шал у буянні природи.
А в цю пору коли оголились гілки,
Коли в нашім садку перший сніг тихо тане,
Разом п’ємо свій келих з напоєм гірким
І кохаємо так, наче вперше й востаннє!
середа, 1 листопада 2017 р.
.
Для такої тремкої елегії і розмір вальсовий - анапест - підходить гарно! 
Весни у серце!
