|
Осінь остаточно витиснула літо з міста, навіть гадки не лишилося, ніби й не було ніякого літа, ніби завжди в місті та деінде в світі панувала вона - мжичиста, мрячиста, просякла запахом прілого листя осінь. Наостанок, минаючи турнікети та вахтерів, осінь спустилася в метро, і тут також стала до роботи. Гнилувате, смердюче густе повітря підземки, яке поїзди влітку ганяли туди-сюди тунелями та станціями, запаморочливе стигле середовище старого та щедрого на запаси картоплі та буряків погрібника, - ось це повітря разом з усіма багнистими випарами, отруйними запахами та цвілистими трунками осінь вигнала з метро, натомість оселивши там холодний дух величезного і порожнього залізобетонного склепу.
Та сьогодні в метро було на диво тепло. Ранкові пасажири, зібгані жовтневим вітром і покроплені жовтневим дощем, ще на ескалаторі похмурі та зіщулені, відчували це тепло та починали посміхатися, розправляти плечі, розстібувати ґудзики, розсмикувати блискавки та розщеплювали застібки. Хай недовго, хай хоч хвилину до потяга, але побути перед роботою в теплі та спокої - це не абищо для заклопотаного містянина.
Десь вдалині вже гуркотів потяг - за якісь кількадесят секунд він вистрибне з тунелю, женучи перед собою хвилю стиглого повітря, викине одних пасажирів, проковтне інших та рушить далі з громом і свистом. Але та повітряна хвиля. яка вже почала свій рух з тунелю вздовж платформи, сьогодні також була тепла, наче підігріта навмисно, про холодну погоду. Ще секунда - і в неї з'явився запах. Пасажири, теплом налаштовані на приязнь до метрополітену, жадібно вдихали той запах, аби отримати більше вражень від несподіваного підземного затишку та зберегти його якнайдовше, нехай всього лише як згадку, що лоскотатиме їм носи, коли виринуть вони на своїх станціях знов - у мряку, холод, жовтень і безнадію робочого дня посеред тижня. Було б постояти тут на платформі трохи довше, може, пропустити потяг чи два...
Аж раптом всі, хто щойно охоче вдихав тепле повітря, скривилися, а хтось навіть затулив хусточкою носа. Запах перетворився на сморід - на таку смердоту, що годі шукати! Гіркотна, задушлива, потужна хвиля накотила з тунелю на людей, і вони почали кашляти, чхати, а деякі вже позгиналися та блювали на підлогу та рейки. Хтось втратив свідомість та впав. Крики, волання по допомогу загрузли в оглушливому ревінні потяга, що наближався та вже ось-ось мав виринути з темряви. Дехто повернувся до ескалатора, але зупинився - за якусь секунду прибуде потяг, а з ним - і порятунок від нестерпного смердіння. Раптом усі звуки на платформі подолав голос з динаміків:
- Пасажири, відійдіть від платформи, бртргрмр прослідує без зупинки! - і дехто таки побіг до ескалатора, крутячи головою та заливаючись слізьми від задухи.
А ті, що лишилися на платформі, й справді побачили дещо, що минуло станцію, не зупиняючись. Сіро-чорний густий бурхливий і пінявий потік, в якому виринали та потопали гілля й цілі стовбури дерев, жовкле листя, ганчір'я, пакети зі сміттям, пластикові пляшки, безформні кольорові маси, трупи тварин і мільйони недопалків, вирвався з тунелю, з ревінням пролетів повз платформу та зник, лишивши по собі той самий нестерпний сморід і тишу.
Над платформою, всіяною непритомними та збитими з ніг людьми, крізь стогони та волання пролунав бадьорий голос:
- Пасажири, не заступайте за жовту лінію на краю платформи, це може бути небезпечним для вашого життя!
За хвилину до платформи прибув новенький потяг, женучи поперед себе хвилю крижаного кришталево-чистого повітря.
2017
ID:
757232
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.10.2017 11:48:08
© дата внесення змiн: 27.10.2017 07:28:05
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно написали! Нажаль нам всім ,ще довго вчитися правильно жити,щоб не поринати в такі халепи. 
