Це було одного ранку.
Відслонив в норі ііранку
Іжачок на ймення Кося
І сказав: «Голодний щось я!»
Торбу взяв, у ліс подався,
Білий гриб йому попався
На шляху, підбіг. Тут білка
Морду випхала з-під гілки.
До грибка підбігла:
- Мій.
Рвати ти його не смій!
- Ні, це я його знайшов,
Як з нори по стежці йшов.
- Не чіпай грибок оцей,
Бо подряпаю лице.
- Ти? Та я скручусь в клубок,
В мене шерсть із голочок.
Доторкнешся, біль відчуєш.
Гострий! Чуєш? Не жартую!
- Не лякай мене, їжаче!
Тутечки щодня я скачу
Між стежинок. Мій цей ліс!
Гриб для мене в ньому ріс.
Тут прибіг собака Гава:
- Гав! Гав! Гав! У чому справа?
Білка:
- Гриб краде.
- Одначе
Першим я його побачив! -
Мовив сірий їжачисько,
Зло прищуривши очиська.
- Поділіть грибок надвоє!
- Ні! Ні! Ні! – кричать обоє.
Тут господар пса прийшов:
- Гаво, що ти там знайшов?
- Гав! Гав! Гав! Тут білий гриб.
З ним в історію я влип.
В ґазди подив на лиці,
Гострий ножик у руці -
Щоб стинати ним грибки,
Що наставили шапки.
Як побачив ніж їжак,
Вліз у тіло його ляк.
Кинувсь він мигцем у зруб,
Білка вилізла на дуб.
Чоловік забрав грибок.
- Гарний!
Кинув в козубок.
Пса за службу похвалив:
- Кість і кашу заслужив!
***
Ну, а ті, які сварились,
Без сніданку ...