Я, не хочу жити а капела,
Без музики що оживляє нас.
Шекспір писав все про Отелло,
А я писатиму про нас.
Ти зрозумій, без тебе
Я не я становлюсь у бутті.
Ти мов осіяне промінням небо,
Яке сіяє на моїм путі.
Чому не можеш ти в дуеті
Зі мною разом заспівать?
Й хоча би ноту в цій сонаті
Мені від серця дарувать.
Чому ми можем «а капела»
Прожити все життя отак?
Але не можем як октава,
Лунати мов у небі птах.
Прислухайся до свого серця мила,
Можливо там лунає наш сонат.
Давай розкриєм свої білі крила,
І полетим у той небесний сад…
