Ось чому я тоді випадково розсипала сіль,
Бо наступного дня від колишніх нас нас не зосталось.
Поміж нами, крізь тиш, відчувалася втома та біль.
Ми вмирали, але зупинитися не намагались.
Йшли години і дні, та ми все ще кричали "люблю",
Наче в тому був сенс. Та його вже ні в чому не було.
Усього за добу почуття стали рівні нулю,
А майбутнє... Воно стало зайвим, нікчемним минулим.
Я не знаю, хто винен і хто положив цьому край,
Але наші шляхи розминулися тихо й навіки.
Я гадала, з тобою життя ніщо інше, як рай,
Але рай там, де я вже без тебе, і це мої ліки.
Надерма люди кажуть, що сіль - передвісник біди.
Випадковість чи ні, чи то просто так випали карти,
Та в момент, коли сіль вже покрила підлогу, без жартів
Зрозуміла, що скоро тобі доведеться піти.
