Одягає вже осінь гаї і сади,
Усе в жовто-багряне фарбує.
Чарівної такої краси,
Хто незрячий лише не відчує.
Ще бувають і теплі, і сонячні дні,
Коли Сонце з туману виходить,
Ну а деколи, як засльотить,
Що надвір ніхто вийти не зможе.
Незабаром вже лист опаде,
І покриє, килимом, навколо,
А затим вже зима замете,
Снігом білим, і ліси, і поле.
Довго будем чекати весни,
А ще довше квітучого літа,
Тоді, певно, наш сум відійде,
І прийде знов бажання любити.
Цінувати, нам наданий, час,
Незалежно від жартів природи,
І у квіточці бачити сенс,
Головний - це продовження роду.
