Так тихо скрізь, лиш чути шепіт листя,
Колишуть спогади , баюкають, не сплять,
Хлюпочуть води зібраним намистом,
Думки, мов ластівки, сюди спочить летять!
I я іду, ставок до себе кличе,
І просить -сядь, я казку розкажу,
Про те минуле радісне,величне,
Ну задрімай, катринки покажу.-
Сідаю тут на зрізанім пеньочку,
Колись сосна торкалася небес,
Тепер лежить, гілкАми у ставочку,
Шукає шлях до згублених чудес.
Закрила очі, а оте минуле,
Яке недавно навкруги цвіло,
Мов блискавка в очах моїх мигнуло,
У миті цій усе життя пройшло!
Були у мене гори і долини,
Був урожай, а часом хліб у довг,
Між мушлями ховалися перлини,
Які знаходила, бо був зі мною Бог!
Тому і нарікати я не можу,
Бо всьому воля Божа, не моя,
Повільно сонце котиться за межу,
Лишивсь пеньок , росте нова сосна!
