...навпомацки читай рядки
Наскільки пам'ять дозволяє, пам'ятаю:
Мене мало, але я ВЕЛИЧИНА.
Наскільки мене стане, я не знаю,
Та відчуваю, що не вічна я, бо...
Те, що ллється і біжить без краю, то є час,
Безкінечні петелечки раю плете повз нас.
Перебирає й відкидає намистинки святих ідей,
Примарність щастя та ілюзію печалі нанизує із дна на день,
Із ДНА на день...
Гаптує присмак порожнечі порожніх пустослів,
і вишкрібає голкою уздовж моєї речі ряд із трудоднів, із пустоднів....
Ех...
Я одягаюся безпечно в дивний візерунок,
Він мій й не мій, та я його ношу.
Ось зараз ледь-ледь оголила плечі, а може, душу?
