Сповідь письменниці
Я кров’ю напишу, що я – письменниця,
Якщо не всю ще кров мою допито.
Минуле вже до мене не повернеться.
І я не стану знову стиглим літом.
Слова із горла на свободу просяться.
Шматуй рукопис – душу розриваєш.
Без ниви , знаєш, ниви не колосяться.
Отак в пітьмі душа моя ридає.
Хоч забери у мене ручки, пера, ноути.
Поріж мені руки – писатиму подихом.
Бо слова – не бездушнії роботи.
То діжа, вщерть наповнена порохом.
