Ти шукаєш причини біди у сторонніх предметах –
У навмисних діяннях іззовні, в співпалих речах.
Не звертаєш уваги на знаки згори і прикмети,
Поки біль не запалить свічу на згорання в очах.
Йдеш по тому шляху, що його уподобав за видом.
Від довколишніх зваб ти, неначе під легким винцем.
Виганяєш питання: «А що за далеким овидом?»
Ти волієш в сьогоднішню днину не думать про це.
Барви оком колишеш і втягуєш пахощі світу,
Ловиш сіткою рибу, яка не належить тобі.
Та приходить пора і біда, як метал до магніту,
Прилипає до тіла, вступаєш із нею в двобій.
Тільки збореш її, як заглянеш в свою середину,
Коли душу усю дослідиш, взявши лупу до рук,
Коли «Ні!» марі скажеш. І, може, зламає лозину
Янгол світла і визволить спину, що стерпла від мук.
Ми живемо сьогоденням і не хочемо визнати,що все дається згори...Глибокі думки і щемно викладені.Дякую за вірш.
Сильно сказано!!!
(Перечитайте, є описки) 
