Буває, що часом не можу боротись.
Добиватись, доводити щось і комусь.
Йти по склу, спотикатись, до крові колотись
І триматись, боятись, що в прірву зірвусь.
Інколи не вистачає сили,
Кудись запал зник і вогонь погас.
Чомусь було важко і завжди гнітили,
Чомусь і тепер так ненавидять нас.
Тут вічна дилема, та що ж говорити,
Де осуд, насмішки, погрози, ганьба.
Хіба не коханих можливо любити!?
Чи може терпіти? Весь час, все життя!?
Так просто сказати: "покинь, не кохай"
Так просто... Насправді ж, як вирвати душу
Почала так рано боротись... Нехай!
Та, мабуть, повіки боротися мушу.
24.05.17
Анна Януш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ніхто не ображає
брама відповів на коментар брама, 18.09.2017 - 19:49
Я забув сказати, що вірш пристойний. Знаєте, таке, банальне, буденне, - ну, оце заяложене люблю, кохаю, і те інше, викликає гикавку (ну, спазми до ригачки), але у Вас вийшло досить гуманно.
Любов найбільша сила в світі... І коли їй ставлять перешкоди на шляху, стає боляче... Та без тільки заради неї варто жити. Завжди бережи її у серці... Знайти можна інші шляхи для неї... Просто бажати щастя... Любов все перенесе... Не зірвешся... І будеш щаслива! чудові рядки
Анна Януш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
чудові рядки 
