(Чи то від гнівного тону козацьких розмов, чи то під жаркими стрілами південного полудневого сонця - море займається черленими барвами, а окреслений берег видається здаля яскравою, жовто-гарячою смугою.
Спекотливе сонце і ритмічне веслування накликають на козаків легку дрімоту. Мліють груди і в гетьмана Петра… Кольори небесні і жовто-багряні розтікаються перед очима спочатку в безладді, а потім формуючи дивовижні живописні картини.
Між тих барв і звуків, і незвичних картин постає перед гетьманом Петром образ його нареченої Насті…)
Голос Насті Повчанської(по дії Білої Троянди Щастя):
- Це ти… Я знаю, ти прийшов по мене…
Не все вино ще випито черлене…
Не вся ще кров пролита в білий світ -
паліє пеклом, Петре, білий цвіт!
… Он хмари-тучі марять променисто -
такі ж пекучі, як твоє намисто…
Голос гетьмана Петра:
- Вогню… Вогню… Настуню, не щезай!..
Голос Насті Повчанської:
- Не дорізай мене… не дорізай…
Голос гетьмана Петра:
- Хіба ж то я невіра-бусурман!
Вже й Чорне море корчиться від ран…
Голос Насті Повчанської:
-… Пече мене сльоза з Майдану Сліз…
Голос гетьмана Петра:
- А я тобі твоє шиття привіз…
А я б тебе на той бік перевіз…
Голос Насті Повчанської (широко):
- В мені кричить сльоза з Майдану Сліз...
Голос гетьмана Петра:
- Ще крикне Каффа, крякне і Хотин…
Іще Осман залишиться один --
ще меч його впаде во лжі і злі…*37
Голос Насті Повчанської:
- Зникай, бо йде стара ханум*38-Назлі́…*39
Шипить змія. Назлі-ханум іде…
Голос гетьмана Петра:
- … А що коли нас доля не зведе?..
Спалю тоді я рай цей у злобі!!!
Голос Насті Повчанської:
- Цей гнів як смерч… Не личить він тобі!
Вертайся, Петре… Я тебе молю…
Голос гетьмана Петра:
- Та ж я тебе…Та ж я тебе люблю…
В обіймах смерті ти мені далась!
Голос Насті Повчанської:
- Завчасно, Петре… Я ще не збулась!
Голос гетьмана Петра:
- Ти не збулась… Бо ти ще молода,
мої ж літа несе у вир вода.
Допоки сонця, Настонько, горім!!!
Голос Насті Повчанської(віддихом видива):
- Надходить буря, Петре. Буде грім.
(Важке небесне склепіння погрозливо зависає над морем. Море скипає в розпуці, багряні барви його темніють, наче рани, що запеклися. Велетенські хвилі невимовного страждання здіймаються дибом, могутніми валами котяться одна супроти другої, терзаються чорно, стають одчайдушно на прю, - і вергнуть навзаєм себе з диким риком.
Регоче п'яно Русалка. Справляє кривавий бенкет. Чує близьку поживу. Козацький дух лоскоче їй ніздрі. Наче хтива одаліска, вона збурунює хвилі відьомським хвостом і вкупі з посестрами чатує на чоловічу плоть, аби в ненаситних ласкощах залоскотати.
… Між гримавим небом і здибленим морем гуляє розбуджений Демон).Хор козаків(зазираючи в душу стихії):
- Гей, Чорне море, чом ти розгнівилось?
Чи ти ще рік кров'яних не напилось,
чи демон помсти дух твій поборов,
чи то в тобі гуляє чорна кров.
Чи гнів тебе взиває, а чи докір,
що поціляє мітко ясен сокіл,
що споглядає косу та намітку -
сподобав сокіл білую лебідку!
(Лунає феєричне багатоголосся. Неприкаяні Душі Русалок з голосами Гаремних Троянд ронять на дно моря коштовні сльози-перли).Хор Русалок з голосами Гаремних Троянд:
- Ой крикнула лебедонька
над морем летючи…
Голос Русалки в подобі Білої Троянди Щастя:
- Чого квилиш, хвиле?
Чого виснеш, туче?
Хор Русалок з голосами Гаремних Троянд:
- Ой крикнула лебедонька
та й море узрівши…
Заплакали козаченьки,
весла погубивши…
Ой крикнула лебедонька
на синьому морі…
Заплакали козаченьки
та й об своїм горі…Хор козаків(захлинаючись в обіймах стихії):
- Летить сокіл понад морем,
та й пісні співає -
озирнувся…
Голос гетьмана Петра:
- Де ви, браття?..
Хор Русалок(з мінливими інтонаціями голосу):
- … А братів немає!
ПРИМІТКИ
37 Султан Осман ІІ, чоловік Насті Повчанської, загине у 1622 р. під час заколоту яничар, що були невдоволені поразкою у Хотинській битві (1621).
38 Ханум – ознака пошани у звертанні до жінки. Щось на зразок нашого: "пані".
39 Ханум – Назлі – тітка султана Османа ІІ (за Зінаїдою Тулуб).
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)
