Коні
Була зима... Були сніги і віхола мела,
І білий світ, весь білим був укритий,
І мати коням гриву заплела,
Що мали по життю мене носити.
Ах, коні, коні ! Слава Богу
Вас батько мій для мене запрягав,
Щоб вибрав я в житті свою дорогу –
Мені у руки віжки дав.
Помчали мене коні по дорозі,
О скільки друзів... яких дівчат возив...
Усіх згадати вже не в змозі...
Возив багато ... поки тебе, єдину, не зустрів.
З тобою мої коні стали смирні,
Брикатись кинули – тепер їм не до „жиру”,
І воза потягли лагідні та мирні,
Аж поки не з’явились „ пасажири”.
Вони завалували: „Батьку! Надай ходу!
Чого це твоя шкапа ледве шкандибає?
З тобою не успіємо ми зроду,
На свято, що на нас чекає!”
Кому потрібно швидше – свої хай запрягає,
Для мене ж з милою, уже на зиму курликають лелеки,
Спішить нам нікуди, нас лиш Господь чекає...
Тож стиште коні хід, бо нам іще далеко.
25.01.2004 року
