Mio amore, mio amore,
солдат колись почує
шум моря.
Тут сотні ніг відбивають плац
і ліва звучить по-іншому, ніж права,
але жодна не звучить, як моє море.
Mio amore, mio amore,
нехай хлюпоче кров у берцах
і розливається по вінця,
а серце звучить у такт строю,
але усі мої думки
належать твоєму прибою.
Mio amore, mio amore,
тут розірвані посмішки
засипають смітники
і крик команд розсипається вільним небом.
Я засинаю в ліжку
номер 27.
Один із сотні
однакових солдатів.
І перед сном
Після інфернального: "Відбій!"
серед неспокійних скрипів ліжок
і чужих мрій про тих,
хто живе за високими стінами,
я чую хвилі
свого моря.
Боячись спалитись,
прислухаюсь до кроків чергового роти.
Під старим покривалом
світлом устелена постіль
натягує нить,
котра рятує
від підошв армійського табуна.
І на тому світлі
білим по чорному,
як завжди
в кожне слово і букву
вдихаючи серцем,
я відбиваю "СМС":
"Mio amore, mio amore,
солдат колись
повернеться
додому".
Такої глибини давнот не відчував...
