І знов мені згадались,
Давні мої роки
І у душі зібрались
Ще й мами рушники.
Прийшли, неначе в гості,
Всі вишиті вони,
Котрі так прикрашали
На стінах образи.
І руки милі мами
І батькові слова.
Вони понині з нами,
Хоч їх давно нема.
А чом ми споминаєм
Тепер усе, усе?
Напевно, бо кохаєм
Й завжди у нас живе.
Й хоч дошкуляють болі,
Й не ті уже роки,
Та часу є доволі,
То можем й з давним йти.
Щоправда, лиш думками
І згадками йдемо,
Але в душі з піснями,
Ми все те несемо.
Бо в юні, наші роки,
Ми другими були.
Літали, як сороки,
Й щасливими росли.
В сім’ях, де батько й мати,
Нас завжди берегли.
Вони могли й не спати,
Щоб ми росли людьми.
Тому не забуваймо
Батьків своїх старих.
Хоч їм на небі файно,
Молімося за них.