То було вчора
Порожнечу у власній душі
я заповнюю цвітом весняним,
ніби теплими стали дощі
з неба падати дивом коханим,
омиваючи рани мої,
спонукають забути про болі,
адже тільки квітучі гаї
подарують дорогу на волю.
Холоднечу у власних руках,
зігріватиму чашкою кави,
ніби спершу у власних думках
ми ідемо до власної слави
і заповнимо ту пустоту,
що лишилася після любові,
повертаючи ту доброту,
почуттєво у кожному слові.
Немов тільки вчора коханим я був,
як маю сьогодні не те вже ім`я,
немов тільки вчора кохання відчув
як нині дівчина тепер не моя.
Немов тільки вчора я щастя знайшов,
як бачу сьогодні без нього буття,
то був лише сон, що в ніч відійшов,
збудивши світанком самотнє життя.
Смолоскипом палатиме знов,
моє серце кохаючи іншу,
бо зіткнулись орбітами знов
дві планети, шукаючи ліпшу,
щоб за нею скарбами знайти
щастя, радість і вільне кохання,
але варто лиш сонцю зійти,
як самотністю сяє світання.
Віктор Цвіт 08.05.17
