́Стоїть монумент вже не білий,
А під ним зів’ялі вінки.
Над ним журавлі полетіли,
Несучи нам хвилі весни.
Я став за селом край дороги,
Де пам'ятник є в самоті,
Бо завтра день Перемоги
І сумно мені на душі.
Пів віку уже промайнуло,
Ми свято справляли щорік,
А нині воно забулось.
Такий двадцять перший став вік.
Щороку рідіє в запасі
Колишніх бійців-стрільців,
Як сядуть в клубі, мов в класі,
Лиш рамки видніють стільців.
Роки, ви ідете у вічність,
А з вами і згадки війни,
Та подвиг їх завжди величність,
Бо світ зберегли від чуми.
То нині, в цей День, ми з вами
Згадаймо мертвих і живих.
Життя вони й молодість дали -
За всіх і прийдешних й живих.
А за тих, що лежать десь по світі
Й не вернулись у свої краї,
Молімся щораз за їх душі,
Вони ж то є наші усі.