Я пригадав, як матуся виймала
З печі хлібину свіжу, запашну
І рушником на столі накривала,
Наче святиню таку дорогу.
А ми із сестрою на лаві притихли
І слухали розповідь про працю, про хліб.
Й дивились, як мати збирала всі крихти
І клала в долоні, цілуючи їх.
Тут зайві слова, недоречні і млісні,
То треба відчути і в серці й в душі.
Тут навіть замало і гарної пісні,
Щоби відтворити здобутки в труді.
Бо поки хлібина на стіл з'явилась,
Потрібно чекати майже рочок її.
А людина весь час на полі трудилась
І в поті вклонялась священній землі.
Тому, дорогі, навчаймо ми молодь –
Любити, як матір, все землю свою.
І теж не забути масовий голод,
Що був в тридцять третім у нашім краю.
Бо все можна мати – і золото й броші
І славу й маєтки самі дорогі,
Але не дай Боже голоду – гроші
Тоді не поможуть і навіть душі.
