Відсьогодні із першої ночі,
Вже не буде того, що колись –
Мирний атом біду напророчив.
Божа Матір, за нас помолись!
Транспаранти. Колони святкові.
Першотравень. Червоний колор.
Сніжно-біло в пожежників крові.
У Канаді оленів йде мор.
Палить сонце. Маленьке дитятко
Радо кульку за нитку трима –
Через день її люблячий татко
На гасінні – вже татка нема.
Стало пусткою затишне місто.
Владарює просторами смерть
І висмоктує мозок із кістки.
Утікайте!
Рятуйтеся!
Геть!
Ліквідатори, в вічі що смерті
Подивились без скарг, зайвих слів,
Ви ніколи не будете стерті
Із поваги людської листів!
Вас, сміливці, життя, що поклали
За життя на цій грішній землі,
За науки амбітність й держави,
Хай колишуть небес кораблі!
Все на світі ми прагнемо знати –
Доля рідко навча без різок.
Чорний біль, жаль розлуки і втрати –
Надвисока ціна за урок.
Дякую. Я рідко пишу вірші під якусь дату. Сьогодні на одній з радіостанцій між музичними треками була хвилина мовчання - саме під час неї в голові пролетіло стільки думок......частина - тут
Ця біда змінила долі, чи, може, стала долею багатьох людей, в тому числі і моєю. Тато під час ліквідації (це вже був 89 рік) познайомився із ще одним дубенчанином (дуже хороша була людина - забути важко), ми дружили сім"ями, внук цього чоловіка став моїм першим похресником........
Доля чи фатум, хто зна
Дякую Вам, Світлано.