Клекотіли в гніздечку молоді лелечата,
Їх батьки від негоди закривали крильми.
Роздивлялась пташину свіжо білена хата,
Як лякали малечу із-далеку громи.
Батьки гріли тілами своїх діток в гніздечку,
Що ховалися в крилах безстрашних батьків.
Омела на тополі, мов трава у мішечку,
Тишу ніжно ловила у перерві громів.
По дорозі в пилюці йшли корови на пашу,
Перші краплі зернисті змили пил із трави.
А громи недалекі розриваючи тишу,
Заставляли малечу обніматись крильми.
Читаю... а перед очима оті лелечата, які горнуться одне до одного... а батьки вкривають їх від негоди... Все, як у людей... А може нам у них ще й вчитися не зайве...
