Цей вірш виник як коментар до твору Шостацької Людмили "ЗНОВУ ЛІЛЕЇ ЦВІТУТЬ"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730371
Щиро дякую за натхнення!
Вона його любила?
Так. Любила.
Тендітна, юна, ніжна, як весна -
Всі примхи долі винести зуміла,
Коханню підкорилась, серцем мліла:
Його -
Вона.
Чи він її любив?
Любив, напевне,-
По-іншому не може садівник:
Довкола нього затишно й приємно -
Була любов! Любов була? Взаємна?
Чи просто звик.
Коли ставало в домі сумно й тісно -
Яскраву і прекрасну обирав,
Вона - його, його лиш тільки, звісно -
Тремтіла листом солодко первісно,
Коли зрізав.
Шипами негараздам опиралась -
В його ж руках покірною була:
Бутон тримав - піднесено сміялась
І доля їй дарунком видавалась -
Ножем стебла
Торкнувся дуже вправно,
Зрізав квітку
Тендітну, юну, ніжну, як весна....
Самотня в домі – він в саду улітку:
Не знала, що потрапила у сітку
Його -
Вона.
Летить пелюстка, змучена, змарніла.
Останній погляд....
О,
Мій садівник.
До вази цвітом інша вже дозріла -
Душа ж троянди в хмари полетіла,
Стебло - в смітник.
От, саме в цьому моменті не хочеться утотожнювати троянду з дівчиною, та іноді в людському житті емоційна смерть має таке ж трагічне забарвлення.
Дякую щиро,
Відтінок зовсім інший 
, ніж у твору, що надихнув на написання, та, може, воно й на краще.
Печально... 
