Мої роки пройшли, поплили.
Помчали десь, як ті птахи.
Мені на згадку залишили
Усі протоптані стежки.
Навіть і ті, іще дитячі,
Котрими босий я ганяв.
Вони й тепер в душі гарячі,
Бо їх навічно покохав.
Живе зі мною й моя юність.
Не раз у снах біжу туди,
Де була молодість, мов буйність,
Неначе паростки весни.
А от, ті зрілі і дорослі
Не буду, навіть, ворушить.
Вони усі, як на помості
Стоять, і з ними мені жить.
Всього було на довгій ниві
Мойого світлого життя.
Та ми з дружиною щасливі.
Бо в нас любов завжди була.
Тепер вже з осінню спілкуюсь,
Все розкладаю по роках,
Та я ще в силі таки чуюсь, -
Живу у мріях і в піснях.
Може тому, що моє серце
Не хоче здатись тим рокам.
Несе любов усім, як перше,
Й Бог помагає в тому нам.
