|
Мені напевно так судилось,
Писати вірші в самоті,
І все,що думалось і снилось,
Вкладати в зошит,у вірші.
Бо я тепер один в кімнаті
І вже роки сумую сам.
Дружина в іншім світі,в златі,
У тім,що не доступно нам.
Хтось може і сміється з мене,
Що я пишу про різне все,
Описую буденне і природу,
Де у цвіту нове росте.
Хоч,правда,більше я думками,
Ходжу,блукаю по землі,
Бо вже не з тими я роками,
Коли ще були молоді.
Коли від досвіта до ночі,
Як та бджола,мотавсь,літав,
І йшов би навіть світ за очі,
Якщо когось я покохав.
А зараз добре,що хоч думи,
Зі мною в хаті все живуть,
Про мою душу не забули
І ще кудись мене ведуть.
І я ,щоб згадку залишити,
Пишу у зошит,у рядки,
Усе,що в серці є прошите,
За ті прожиті всі роки.
ID:
726733
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 01.04.2017 11:51:57
© дата внесення змiн: 01.04.2017 11:51:57
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|