Буває і так...Залізничний вокзал… Поруч ,- Він і Вона…
Щось говорять… Він руку тримає,-
Зігріває в долонях… Надворі весна,-
Та тепла все немає й немає…
Лиш у душах тих двох зародилось тепло…
Час прощання… Гудок… Поцілунок…
Відповів…І розмови,- немов не було,-
Лиш в серцях квітне ніжності трунок…
…Як доїхав?.. Як серце,- болить, не болить?...
Та болить… Бо ж чи скоро побачу
Твої очі… А в нас тут “хвилююча” мить,-
Ми з дружиною їдем на дачу…
А у тебе?.. Нічого!.. Алкаш мій притих,-
Дала відсіч… Відчула свободу…
Та в душі поселилось найбільше із лих,-
Бо запала на зрілу я вроду…
Бачу тебе щоночі у снах… Наяву
Поруч ходиш легкою ходою…
Лиш про тебе думки… Лиш тобою живу,-
Немов вік ми знайомі з тобою…
- Поцілунок твій перший цвіте на губах,
Усе стогне бажанням ночами…
- Рідна… Мила… Я тебе теж бачу у снах…
Кинь усе… Бо вже прірва між вами…
Я готовий... Зійдемось,- розмовам на зло…
Заживемо в любовному шалі…
Бо ж у нас не бува,- щоб ніяк не було,-
Не щади лиш мобілу надалі…