*********
О, де вона витала, та душа?
В якому світовимірі літала?
Молилася, світилась, трепетала,
Поки нарешті Дому не знайшла.
Вселюдства Дім - пристанище земне:
Оце світання й надр глухе двигтіння...
Народження твоє чи воскресіння?
Усе твоє. З тобою. Ти вже є.
Лиш Пам'ять загубилась. - Пам'ять снить?
Минуле - тіні дивні, волохаті...
Пізнати, повернутись, пригадати:
Що є цей Світ? І хто у ньому - ти?
Які тут звичаї? Які боги?
Хоч щось в цім Вавилоні заясніло?
Усе безглуздя "мудро" сотворили
Чоловіки. Таки чоловіки.
Ти Жінкою постала - тож кріпись...
І як тобі в цій чудній іпостасі?
Любити - потім каятись на пласі?
Родити - і страждати, як колись...
Саму себе шукати в світі цім:
Крило відтяте, серця половину.
Дивися: ось іде твоя дитина -
Твій цвіт, твій сенс - у бедламі земнім.
А що тобі іще потрібно? - Йди.
Спіши до неї, обійми, щаслива.
Життєве коло - це одвічне диво.
Люби, страждай, надійся - і світи.
