Втягнуті боки, виступають крізь шкіру ребра,
з голоду марю ти наче лань? чи наче зебра?
твоє тіло мов пружина і паща вовчиці оскалом,
я буду рвати на шматки тебе спіненим шакалом.
Блищить хутро оксамитове, з усіх боків чорне,
приємне, шовковисте твоя долонь до себе горне,
лягаєш збоку, поруч, тихо кішкою муркочеш,
хочеш крові і мяса гарячого, тепла і ласки хочеш.
Та шрами на твоїх руках лишають мої ікла,
глибокі порізи на тілі, та ти до них вже звикла.
Склянні очі застигли, для укусу роззявлена паща...
кличе ніч додому криком, кличуть лісу дикі хащі.
Звір вкладався до сну, ніздрі сопіли паром,
небезпеки запах по венам розливався нектаром,
жаром,
спокою шукав собі звір, тіні та спочинку,
перевести подих за день, на мить, на хвилинку.
