І знову рік життя пройшов
В турботах праці й утомі
А що для Бога принесу у дар
Коли знайдусь у вічнім домі?
Що принесу я перед трон Творця
І з чим я перед ним склонюся?
Немає так багато добрих справ
О тільки серцем, серцем я молюся.
Бог бачить всю земну суєту
Що так часу багато забирає
Ах це ще не зробив не наздогнав
А вічність вже у очі заглядає.
А час летить у просторі буття
І я лечу мов пташка над землею
Порою падаю, порою знов лечу
У висотах вічності знов сили я черпаю
За щось вхопитися вічне і святе
Я прагну і лечу до цілі
Душевні рани ниють і болять
О Господи, зішли скоріше сили.
Щоб руки лиш були з Тобою
І ноги завжди йшли вузенькою тропою
Якою Ти пройшов у стражданнях на Голгофу
І шлях земний звершить із вірою святою.
Хто я була тут? Порошина
Та Ти підняв, обдмухав, я людина
І хочу свято й радісно Творцю служити
Іти з Христом, не падати, не тужити.
Надіятись на Бога, на Христа
В Якому все життя, вся доброта
І линуть ближче до небес у висоту
Ох, як лишити всю цю марноту
Я хочу дякувати Творцю за хліб, за воду
Що можу ще її скуштувати
І запахом землі і сонця зігріватися
Й дощем небесним рясно омиватися
Які дари, які навкруг дива!
В осінню пору райдуга видна
Яка нагадує про вічний той завіт
Що Бог лишив на тисячі вже літ.
Пройшли як один день, як година
Та Божі справи бачу я весь час
У хмарах, сонці, снігові, дощу
Повсюди видно Божу повноту.
Радію, що Бог спас із пороху земного
І бачу ціль я вічну у просторі
Тому й лечу над бурею земною
Щоб з Богом жить з молитвою святою
І сил черпати у святих словах
Які є лиш зціляючим бальзамом
Що можуть серця й розум відновити
Щоб духом змученим до Бога пламеніти.
І у покорі серця серед всіх невзгод
З Христом летіти до святих висот
Щоб міццю крила наповнялись
До низького, мізерного ніколи більше не схилялись.
Хвалитися хочу - лиш Христом
Не доларом, чи сріблом, мідяком
Усе лишила в поросі земному
Лечу вперед як пташина... Я додому..
Гарний вірш!!! 
