Проведи мене, мамо, у світ,
Проведи крізь колючії терни,
Пробуди у душі ти моїй
Доброти і турботи ті зерна.
Хай у серці моїм зацвіте
Ласки й мудрості квітка чарівна,
Тіло хай перепони пройде,
І щоб з дочки постала людина.
Пам’ятаєш колись,ще давно,
Коли руки дитину тримали,
Ви моє цілували чоло
І казковії пісні співали.
Як у полі волошки цвіли
І ясніло блакитнеє небо -
Уста ваші промову рекли,
Мудрості й розуму кредо.
Виростала під Вашим крилом
І плекалась у Вашій надії,
Пригорталась усим я нутром
До любові й квітучої мрії.
Кілька років тривало це все,
В хаті радість і сміх, і турботи.
Посадила своє деревце –
Так привчали мене до роботи.
Виростала на радість, на втіху,
В мені душу свою Ви втрачали.
Сліз причиною стала і сміху,
Кращу долю в мені Ви вбачали.
От і школа, і дзвоник, й урок.
Дві косички мені заплітали.
Йшли разом ми із вами у крок,
А літа, як птахи, пролітали.
Все було: і хороше, і зле –
Це пройти ми разом намагались.
Всі казали: «Не плачте, мине…»,
А душа на шматки розривалась.
Час пройшов, біль утих, все вляглось…
Тільки шрами на серці зостались.
Пів життя мов момент пронеслось,
Все із спогадами перемішалось.
Я живу, і завдячую цим
Найріднішим у світі людям.
Я б віддала весь Всесвіт їм,
Навіть серця ввірвала б у грудях.
Та, на жаль, усе це лиш слова.
Ними часто ми робимо вчинки,
А коли тих людей вже нема,
То й слова оці всі, як пилинки.
Так живемо ми всі, і щодня
Час проводимо марно, в турботах.
Й не замислюємось – це ж є життя,
Та в усіх клопотання, робота.
Я б хотіла вернути той час,
Де дитинство, як жито, буяло.
Доля вирішила все вже за нас,
Та якби мала мову, сказала б:
«Бережіте свою ви рідню,
Бережіте і батька, і неньку,
І радійте весь час ви життю,
Бо воно не таке вже й довгеньке!»
ID:
716771
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 07.02.2017 10:42:42
© дата внесення змiн: 07.02.2017 10:42:42
автор: Valichka
Вкажіть причину вашої скарги
|
