1917 -1918 роки…Становлення УНР…
Безмежна довіра до братньої Росії…
Армія ліквідується… Лиш одиниці,-
за її збереження… Та у далеких
кремлівських мрійників,- зовсім не
братерські замашки… Навпаки!...
Січень... Крути... Звитяга... Кров...
Смерть... Вічна слава ГЕРОЯМ!..
Стою під кленом...Біле павутиння
Пливе в блакиті неба, золотить
Розлогу крону сонячне проміння.
Блакитне й жовте...Символічна мить...
Блакитне й жовте...Слово б’є в літаври...
Будь насторожі, милий краю мій...
Блакитне й жовте... Хижі динозаври
З гнилої Лопані* ідуть на бій..
Питання руба,- чи довічно бути
Країні жовто – синьою,чи ні!..
Та сил нема… Лиш цвіт оббили Крути…
Впав Київ… Все в імперському вогні…
Червоним загасили жовто-синє
Червоні душі, пики, прапори...
Брехня та кривда ще живі й понині,
Бо майже вік лились на нас згори.
А зараз осінь. Світлочубі клени
Купають в сині листя золоте,
Та жовте й синє - це ж і є зелене,-
Живе, безсмертне, бо воно - росте.
Отак і люд,- жовтіє, сіромаха,
Жде каяття, шепоче злі слова,
Бо заржавіла в піхвах зла ,,домаха",-
Та корінь є - і нація жива...
*PS. Лопань - річка у Харкові.
Дякую, Яноше, за такий чудовий твір! Я тільки - но прочитала в "Сільських вістях" про тих, кому вдалося вижити і їх подальшу долю, враження розворушили і душу, і серце...