Епілог
Україно,моє вистраждане серце,
Хто над тобою знущається?
Чом молоде твоє біленьке личко
Слізьми гіркими вмивається?
Чом? Чом не квітне душа твоя більше
І серденько не співає чудові серенади,
І з кожним днем все гірше-гірше,
Й сильніше б'ють пекельні гради?
Вже у домі немає сімейних розмов.
Таких теплих за філіжанкою кави,
Й частіше в небо дивлячись знову й знов
Не бачимо сонця,а лише чорніють гави.
А ми все дивимося,вдивляємося пильно,
Надія у очах людських іскрить,
Що буде щасливою матір – Україна
Хоча б хвилину,одну щасливу мить!
І
Сидить у могили дівчина бліда,
Лице скам'яніле,жодних емоцій
І по морозній щоці покотилася сльоза…
Її чоловіка вбили на війні у цьому році.
Не ворушиться,навіть не моргає,
Здається,що зовсім не дихає вона,
До портрета руки тягне,простягає
І тремтячим голосом промовляє слова:
«Убили…Немає…Немає …Убили…
Коханий мій,любий!Ні!Я прошу!
Покинув ти нас,пішов!А дитина?
Що я ще ненародженому сину скажу.
Спитає: «Матусю,а де таточко мій?
Чому не з тобою,не разом з нами?»
А що я скажу?Рідний…
Нахлине лиш біль».
Міцно портрет обняла руками.
«Ти знаєш,я впораюсь,хоча в мені біль живе,
Я зможу,я сильна людина!
Витримаю цей жах,витримаю все
І виховаю нашого гідного сина!
А на останок хочу я сказати,
В моєму серці будеш ти навік.
Не зможу більш нікого так я покохати.
Мій воїн,мій коханий чоловік!»
ІІ
Ох як же важко приймати
Те,що твориться в рідному краю!
Як не хочеться вже рахувати,
Скільки сьогодні полягло в бою.
Хтось зараз у десятім поті
В тонесенькій свитині,у мороз,
Відбивається в Донецькому аеропорті
І ховається в окопі від дощу і гроз.
А паралельно, в той же час,в підвалі,
Закривши вуха,примруживши очі,
Маленька дівчинка й надалі
Чекає з жахом приходу ночі.
Коли прийдуть оті жахливі люди
Із страшною зброєю в руках,
Ті кати,невинних душогуби.
Й зупиниться дитяча сльоза на губах.
«Мамочко,мамочко,що з нами стане?
Коли закінчаться туманні роки?
Чому війна всіх так притягує,мане?»
«Не знаю,доню, моя люба,терпи!».
ІІІ
«Фу,как можно жить в такой стране
В таком государстве стыдно жить мне -
Здесь ни порядка,ни морали!»
«Псевдоукраїнці» завзято кричали.
Але ж постривайте-но,любі мої,
Чи не такі як ви дали розгул війні.
Створили проблему,показали харизму,
Всі як один,жодного індивідуалізму.
Нам треба діяти,в справі проявлятися.
Не будемо боягузами,навіщо ховатися!
Проблему було створено - і рішення знайдемо!
Руку на Біблію,на серце покладемо.
Клянемося! З колін країну підіймемо!
Клянемося!Вкраїнську землю збагатимо,не вкрадемо.
Клянемося!З рішучістю до проблем підійдемо!
І дух, і силу свою в благо держави вкладемо!
Як же страшно,що ми,український народ,
Рідних реліквій соромимося
І землю-матінку захистити не можемо від негод,
А лиш один з одним боремося.
І тільки на словах всі ми герої,
І кращих патріотів за нас немає.
Та чом на тілі України є наслідки, побої,
Якщо хороші ми,то чом вона страждає?
Ні,дорогії,це все ілюзія,
Балаканина наша без сенсу.
Якщо для всіх вас це як демо – гра,
То як ми хочемо добитися прогресу.
Чого ми, юродиві діти,
Волю батька Шевченка виконати не можемо
А лиш провалини один одного сторожимо.
Що? "Ніде правди діти?"
Україна наша – оригінал,
А ми лише жалісні підробки,
Державу нашу чекає провал,
Якщо з вух не витягнемо пробки.
А один одного слухати почнемо,
Думки інших брати до уваги.
І серйозно жити ми будемо,
Україна - магічна куля,а ми - її народні маги.
Тож давайте,українці,браття!!!
Україну змінимо на краще,
На глибокі її рани накладемо латаття
Пройдемо всі випробування,навіть найважче.
Ми все зможемо,я вірю,я знаю
Спільною працею кризу переможемо.
Ми на рідній Вітчизні ,як в чужому краю,
На жаль ,так звикли,по-іншому не можемо.
Та треба нам змінити життя,
Розвіяти довгострокові сірі будні
Ми маємо розкішну землю,сади,поля
Чому з таким багатством живемо ,як блудні?
Цінуймо ж те,що Бог нам дав,
І діло треба в свої руки брати,
Й тоді буде так як Шевченко писав:
«Мій краю прекрасний, розкішний, багатий»
Ох! Як хотілося б мені,
Щоб скоріш ейфорія в державі змогла настати!
Й тоді «На оновленій землі
Врага не буде,супостата».
Тож давайте вирішимо проблеми навіки-віків,
Назавжди забудемо слова «незгода» та «війна»,
Щоб в майбутньому наших донечок й синів
Спіткало лиш щасливе,мирнеє життя!
І пам’ятаймо з роду до загину,
Кажімо всім з іскристою любов’ю:
«За тебе,рідна,до небес полину,
Моя Вкраїно, я завжди з тобою!»
ID:
708240
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 24.12.2016 14:18:17
© дата внесення змiн: 24.12.2016 14:18:17
автор: Angel`A
Вкажіть причину вашої скарги
|
