Штовхались, товпились слова,
В рядки так важко їм лягати,
Тож кострубато так: вдова,
Стара, слаба, дітей двох мати.
Живе, як Бог дасть, в самоті.
Важкі вже руки, ноги сині…
На стінах – фота. Молоді…
Вона – у парі, донька з сином…
Дровцята в грубі гоготять,
Сусідка тільки розтопила,
Старенька прикрива котят
(Спустила Мурка з-під стропила).
«Не змерзли щоб, такі ж малі,» –
Міркує вголос сива бабця
І тре холодні мозолі.
Прикрила очі. Знебулася…
І проплило, немов у сні,
Життя її, все, до дрібниці,
Як і побрались повесні,
Як викопав Іван криницю,
Як потім хату вже звели –
Своє гніздечко наймиліше.
Про діток мову завели,
Казав Іван: «Якби побільше.»
«Подарував Всевишній двох,
У рік, що був перед війною,
Якраз під празник, під Різдво,» –
Заслало очі пеленою.
Пішов Іван. І в перші дні
Його війна в бою скосила.
Вона ж, хоч оченьки й сумні,
Та доньку бавила і сина.
О, скільки зведено ночей,
Поки вони на ноги стали!
Колись слабке її плече
Тепер було, немов із сталі.
Робила в полі, наче віл,
В дворі, у хаті, на городі,
Розтерті ноги до крові…
Терпіла… Бач, така порода.
А потім… Потім, як млинок
На вітрі крутиться і верне,
Життя крутило так. Синок,
Дочка... Чуть світ – вона на фермі.
Усе робила, як могла,
Дітей будила до роботи,
Та й полетіли із села
Подалі. Мати – у турботі:
То примудриться щось послать,
Листів від кожного чекає,
Готова все була здолать
(Живуть в далекім діти краї).
Не зчулась, як життя пройшло,
Сховалась старість за плечима…
Газдиня на усе село –
Тепер ледь бачила очима.
Чекає вісточки від них,
Раділа внукам, правнучатам:
«Які то вже тепер вони?..
Не їдуть… Нікого й стрічати…»
Сусідка дров іще внесла,
Стареньку щоб якось зігріти,
На фота глянула: «Діла!..
Чи є в вас серце? Діти, діти!..»
13.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
Горло перехопило! До сліз пробрало!
Так дивовижно просто і щиро написано, з таким глибоким розумінням і співчуттям, що хапає за серце. Ганнусю, уклін Вам за цей вірш, за душу Вашу світлу.
Такий вірш,ранить серце. Шкода та таких випадків багато...
Черстві робляться діти,а чому...
Питання риторичне...
Може незнали тої біди,що їх мати...
Тому вони могли такі стати..
Гарно написали,проникливо1 Успіхів Вам!!
!