Її забороняли зайди різні,
Сікли мечами, у вогнях палили,
Ще й катували у тортурах грізних,
Ісусовою кровію залили.
Вона звучала піснею крізь терни,
Їй супровід гучні кайдани грали,
Та, попри все, звучала в слові-зерні,
Добірним колосом у полі розквітала.
Ні шляхтою, яка робила бидлом,
А ні в страшнім полоні яничарів
Тебе не скорено, твій дух не вбито...
Ти Фенікс-птахою із попелу вставала.
Цю мову неможливо не любити-
Господній Дух єство її проймає!
Вона - жива! І буде вічно жити!
Бо в серці має те, що не вмирає!
