Пасе на вигоні
Осінніх хмар отари
Похмурий день у мареві дощу.
Сухими ребрами
Покинуті кошари
В нестримному здригаються плачу.
У сірім мороці
Спіткаюся в калюжах,
Ковтаю свіжості прогірклої цноту,
В обіймах вітрових
Лечу на крилах дужих...
Хоч, може, за хвилину упаду...
Під небом осені
Нема мені зупинки
На тихій станції,
В примарному раю.
Мій плащ – легесенький
Серпанок із хмаринки.
Під ним нічого ні від кого не втаю...
А дощ втішається,
Немов мала дитина,
Витрушує на плечі самоту...
А я крізь осені
І крізь сніги ітиму
Туди, де яблуня пишається в цвіту...
