Білий пухнастий кіт грівся на літньому сонечку. З хати вибігла Світланка – п'ятирічна дівчинка. Присіла біля Васька і почала його ніжно гладити промовляючи:
-Мій хороший, мій пухнастик, ти такий гарний котик. Від лагідних дотиків Васько почав муркотіти. Дівчинка засміялась, і побігла до матері на веранду. Мама готувала сніданок.
-Мамо, - почала розповідати дівчинка, а Васько зі мною розмовляє, він мені сказав, що гріється на сонечку.
-Дуже добре доню що ти гарно поводишся з котиком. А піди запитай, як йому в нас живеться?
Світланка весело вибігла з веранди і попрямувала до призьби. Васько витягнувшись в повний зріст ловив різнокольорового метелика довгими лапами.
-Ой Васько, що ти робиш?
-Не чіпай метелика! - посварилась дівчинка вказівним пальчиком. Та Васько ніби не помічав її, продовжуючи свої веселі котячі забави. Тоді Світланка взяла на руки Васька поклала на коліна, почала гладить і промовлять:
-Я ж не тягну тебе за вуса, навіщо ти б’єш лапами по метелику, ти ж його пораниш, в нього тоненькі крильця, і він не зможе літати. Не вихований ти в нас Васько, от і все. Та мама все одно в тебе питає, - чи добре тобі в нас живеться? У відповідь лунало солодке мурчання задоволеного кота Васька.
Дівчинка поклала Васька на призьбі, і пішла сповістити маму, що Васько їй відповів :
- Так, йому добре у їхній родині.