Першоістини, першоправди, плутанина артерій сонних...
Захлинаються перікарди в своїх подихах асинхронних.
Подолавши чужу стратосферу, обгорілим уламком болю,
прожену із душі химеру і забуду до снів паролі.
Дуже важко почати знову, що старанно так забувала.
Та не зраджу жодному слову. Навіть тому, що не сказала.
Я тепер найчужіша на світі! Не долинуть думки сторонні.
Я на спогади сію квіти. Незахищені, безборонні...
У обіймах артерій сонних задихаюсь, тихенько гасну
аритмічно і асинхронно.
Допомога прийде.
Не вчасно...
29.01.2011.
