Наскільки завгодно займай мої пам'ять і тіло.
Роби мені боляче. Я вже потрохи звикаю.
Я зовсім недавно тебе дуже сильно хотіла...
А зараз... Над прірвою. Вниз. Головою. Звисаю.
Розбитися б нахер. Лише не чіпай мою душу.
Усе так дістало, що дах мій чатує на старті.
Брудне вимагання любові, зізнатися мушу,
Проте мої тюрми тебе зачиняти не варті.
Давай, обіцяй мені, що більш так робити не будеш.
Клянись, присягайся, я вдам, що повірила знову.
Але ж амнезія... І ти незабаром забудеш
Нікчемну любов, і цю недолугу розмову.
Мені дуже страшно. Насправді я хочу до тебе.
Бо вже майже осінь, а я божевільно щаслива.
І знов замість прірви, зриваюся стрімко у небо,
І знову розбитись завадили стомлені крила.
