Коханий, лиш хвилинку зачекай,
Я каву, в кавоварці, чи запарю,
Як в Польщі, хочеш, по-турецьки зварю
Смачну, із сіллю, трішки, чорним перцем…
Не йди, залишся, мить лиш зачекай…
Нам є про що обом поговорити…
Не жуй пусте вчорашнє, не чіпай,
Бракує мудрості щасливо жити,
Терпіння жменьку, щоб любові рай…
Не йди, благаю, хвильку зачекай…
Чому мовчиш? Стисни мене в обіймах,
Хоча я теж, як вкопана, стою
Розгублена, немудра, може, сильна…
Ось-ось зірву фіранку цю стару…
Ще трішечки, здається, і помру…
Хоч грім тепер, чи буйний вітер свіжий,
Щоб ляпасом добрячим розбудив
Нас і залякане, в сльозах, кохання…
Нехай йому на крила знову сил –
І ми, щасливі, з кавою, до рання…
Не йди, благаю, любий, зачекай,
Можливо, нас кохання ще поніжить...
16 серпня 2016
(с) Валентина Гуменюк
