Скрипаль на вулиці смичком
Мелодію життя свого виводив.
Їй із динаміків тихенько вторив
Банальний домінантний септакорд.
І заливав нестерпною імлою
Розморений весь простір Краківської Львова
Червневий безкомпромісно-безнадійний,
Пекельний сонця рясний дощ.
Товклися навкруги русо-поляко
Й україно мовні в шортах,
Хотів щось від історії екскурсовод.
Снували сонно безтурботної циганки брудні ноги,
Здавалось, світ застиг без цілі і турбот...
І кельнеркам на вулиці з кафе
Байдужі були урагани в його звуках …
Він непочутим грав мелодію свого життя.
А смик його виводив у світ божий
Із розшматованої вкрик душі буття:
Ревіння моря й русалчин віковічний стогін,
Нестримного бажання шквал й любові каяття …
Пророчив їх собі і все життя чекав ті сильні вихри,
Стогнав, просив, жадав, кохав, творив…
Не просто ніжністю було це не монаше соло щире,
Так сповідався світ душі його в цю мить …
І тільки всесвіт слухав скрипаля ту сповідь,
І тільки він почув, як той згасав…
Й чекав продовження тієї щемної, казкової любові,
Що душу скрипки смик так буйно розривав.
І опустився всесвіт із своїх небес додолу,
Присів на лавку поруч, книжку Вічності узяв,
І наболілу сповідь серця слухав
Й сторінки в книжці тій міняв.
26.06.2016
А смик його виводив у світ божий
Із розшматованої вкрик душі буття:
Ревіння моря й русалчин віковічний стогін,
Нестримного бажання шквал й любові каяття … ПРОСТО ОБИРАЮ!!!
