Минуле носим ми як ту валізу,
Весь час і повсякденно із собою.
І часом не отримуєм ми візу
В майбутне, як наповнена журбою.
А в когось вже від неї є мозолі,
Та вперто тягне і не хоче відпускати.
У спогадів сумних він є в неволі.
То певно не валіза вже, а грати.
Поглянула в свою - оце так безлад!
Веселе із сумним уперемішку.
Сумне - в смітник, приємний спогад
Візьму в майбутне, да іще усмішку...
Гарний вiрш, Iрин Ка. Дiйсно, навiщо носити з собою якийсь негатив, всякий мотлох потрiбно використовувати за призначенням. Як спiвае росiйський гурт "Рондо", ну, якщо мовою оригiналу:
Боже, какой пустяк
Сделать хоть раз что-нибудь не так
Выкинуть хлам из дома и старых позвать друзей.
Тiльки от у вас у останньому рядку слова "да iще" якось не зовсiм яскраво звучать, може вам iх замiнити "а також" - "Вiзьму в майбутне, а також усмiшку".
Ірин Ка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Дмитре, що нагадали мені про цю пісню. В мне з нею пов'язано багато приємних спогадів. Стосовно останнього рядка, як на мене обидва варіанта звучать однаково. Завжди Вам рада.
Дiйсно, навiщо носити з собою якийсь негатив, всякий мотлох потрiбно використовувати за призначенням. Як спiвае росiйський гурт "Рондо", ну, якщо мовою оригiналу:
