скільки вас було
знівечено-покривджених
таких що простягали руки
і наче статуї античного
немайстра
мовчали дико
в мій невинний бік
невинний
так невинний
я умиваю руки
вином й провиною
вигадую сюжети
як все могло би далі бути
і залишаю квіти
на ваших могилах
я все ж приношу
ці бісові квіти
бо пам'ять
інколи не пам’ятає
пам’ятного болю
який я висікла
десь за вухами
за очима
аби не чути
не бачити
і змиритись
я змирилась
люде
але скільки невдалих проектів
може витримати людина
перед тим
як
перед тим
як
я залишу цей вірш недописаним
бо це зовсім не вірш
а ви
зовсім
не ті
хто в темряві
на дотик поруч
ви не ті
хто осів у мені
ліворуч
отаке-то на сім світі роблять люде людям