Ти торкаєшся бездни щоночі
Чуєш з неї смарагдовий дзвін
Може сміх то, чи сльози дівочі
І у всьому виною лиш він...
Він собою являє примару,
Малювала свідомість твоя
Над тобою розведе він хмари
За тобою перетне всі моря
Так хвилюється...серце тремтить
Все стискається комом у горлі
Вже пройшло, уже не болить
Було горе, та стало не твоє...
Де поділося те відчуття
Коли птахи у скронях співають
Не твоя уже, не твоя....
Лиш відлуння їх відлітає...
Скоро випаде перший сніг
Знов без нас, коли нас і не було...
Хто б подумати тільки зміг
Розум плакав, а серце не чуло...
