Моя любове, ти завжди зі мною,
В поривах юності, в прощанні журавля.
Ось знову йду одна по житнім полю,
А ти волошкою всміхаєшся здаля.
І раптом пташкою у небо підкидаєш,
В м’яких хмаринках пестиш, мов дитя.
Теплом так ніжно літнім обіймаєш,
Даєш напитися із джерела життя.
Моя. Окрема. В небесах зірчастих,
В п’янких цілунках, в пісні солов’я,
В долонях мами, в рушниках квітчастих,
В краю дитинства й там, де буду я.
Моя любове, храм душі моєї,
Пісня хмільна, що з серденька луна,
Єднання двох сердець, сенс миті оцієї,
Моєї юності одвічная весна…
Моя любове, я перед тобою
Іду людським життям – ти ж вічно молода.
І в час, коли полину ввись до Бога,
Ти будеш з жита синьооко виглядать…
Відразу пригадалася Ліна Костенко: "Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!"
Дуже сподобалось!
Олена Жежук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу..."
Дуууже дякую.
Дуже сподобалося 
Гарно! 
