Ти у яскравім сонці був увесь
(Таким завжди тебе я пам'ятаю...).
Хліба високі колосились, десь
Губилась нива – ген за небокраєм.
Блакить волошок мріяла в житах.
А ти стояв край квітнучого поля,
В натруджених мозолистих руках
Стеблинку затискаючи до болю...
Отак і серце стиснулось моє
Й шалено в грудях знов закололтилось,
Немов пірнуло у єство твоє...
І все навкруг неначе зупинилось...
І був лиш ти!.. І сонце посилало
На землю промені свої ясні
Й тебе усього ніжно обіймало...
І дарувало в таїнстві мені...
