Тітку Ониську я знала змалечку. Дітлахи називали її відьмою. Зовні стара була схожа на бабу Ягу: сухоребра, обличчя у зморшках, ніс довгий з горбинкою, тому її боялися. Бувало, йде дорогою, а ми, малі, - по кущах!
Одного вечора, коли мені було років сім-вісім, хтось постукав у двері. Мати була зайнята приготуванням їжі, а тому відчиняти пішла я: гадала, що то батько повернувся з роботи. Але це був не тато. Мені аж мороз по шкірі пішов, бо передімною, мов привид, стояла вона, - баба Ониська. Я від страху аж ойкнула, а стара несподівано ніжно звернулася: "Ти що, маленька?". Відповісти їй не встигла, - вийшла мама, радо посміхнулася несподіваній гості і запросила її до столу.
За вечерею ця жінка вже не здавалася страшною, навпаки, я до неї пройнялася симпатією, адже баба дуже цікаво розповідала байки про своє життя-буття. Та найбільше вразила історія, яка сталася з нею напередодні Святого вечора.
Каже, як завше, повечеряла наодинці (дітей у баби не було, чоловік давно помер), після чого прилягла і не отямилася, як задрімала. Спала жінка біля вікна, посеред ночі прокинулася, спросоння поглянула у нього і... сон, як рукою зняло, натомість страх пробрався до кожної частинки її тіла, бо перед нею стояла якась незрозуміла рогата потвора. "Нечистивий!" - промайнула думка. Оте страхіття дивилося їй прямісінько в очі без жодного звуку. Баба від безвиході стала хреститися та молити "Отче Наш", і все вище натягувала ковдру. "Може я сплю, і бачу всього лиш жахливий сон?". Але Ониська не спала, все це з нею відбувалося насправді. "Не знаю, стільки часу отак пролежала з накритою ковдрою, але розуміла, що час іде, а ця холєра в хату не проникає?!". Тоді до страху додалася цікавість, і баба знову виглянула у вікно. Зрештою це чудо подало звук: "Ме-ме-ме!". "І в отому меканні я впізнала козу Маруськи!". Баба стала лаяти тварину: "Та щоб ти неладна була, паскудо рогата!". Але ,все ж, злість змінила на милість, зачинила козу у своєму сарайчику, де раніше свиней тримала. А на ранок сусідка розшукувала свою пропажу. Виявилось, тітка Маруся забула зачинити при виході дверцята, а Роза (так звали козу) зметикувала і скористалась нагодою, - втекла.
"І сміх, і гріх!" - підсумувала свою розповідь баба Ониська. А ми мало не полягали під стіл, так реготали!
З тих пір жінка в нас була частим гостем, більше я її не боялася, бо точно знала: тітка Ониська - не відьма! (05.03.2016)
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
м. Хмельницький.
Бувальщина опублікована у другому випуску незалежного літературного журналу "Літера "Т"