Це було найсмачніше Яблучко. Воно манило Їжачка своїм блиском, довершеною формою і ніжним смаком. Тому, він завжди носив Яблучко з собою, оберігав від усіх, і був щасливий цьому.
Але одного разу, Їжачкові здалося, що це Яблучко надто тяжке, щоб повсякчас носити з собою.
Йдучи галявиною, він натрапив на величезну яблуню, на якій милувались сотні засмаглих яблук. Побачивши велике, червонобоке яблуко, Їжак, забувши про все на світі, прагнув взяти його собі, й досяг своєї мети.
Тим часом, покинуте Яблучко мокло під дощовими росами й мріяло про затишок колючих обіймів улюбленого Їжачка. Думки не давали спокою.
Скотившись із матінки-яблуні, яблучко полинуло до Їжачка - його щастю не було меж! Та як тільки він скуштував яблуко - відчув пекельну гіркоту - воно було червивим.
Захоплення враз покинуло Їжака й він побіг до покинутого Яблучка. Та було пізно! Рясна роса скропила його тендітну шкірку і, здавалося, що воно грає коштовностями на прихильному сонечку.
А такому розкошу Їжачок вже не пасував.
