Візьму бокал,налитий сповна,
І підійму його я в вись,
Ось наступила та хвилина,
А ти лиш просто усміхнись.
Згадай усе, бо ж рік минає,
Він був насиченим завжди,
Він ось закінчиться, сховає…
А ти його лиш збережи.
Ти пам’ятаєш певно весну,
І літо, тепло як було,
І осінь, теж не полишаєш,
Чи було сумно, чи везло.
Але настала мить згадати,
І полишити з цим журбу,
Усіх лиш щиро привітати,
І дарувати іскру цю.
Теплом зустріти ці хвили,
В обіймах рідних, не дарма.
Вони завжди будуть любити,
Із року в рік, не зокрема.
Пробачити усі образи,
Як би не важко все було,
Погане, просто не згадати,
Так ніби того не було.
І жити з вірою на краще,
Та не тримати у собі,
Як би не було, гірко й важко,
Але самому все нести.
І вірити у це все щиро,
Щоб так й ніхто і не вбачав,
Будь безперечно дуже сильним,
Аби ніхто не розтерзав.
Бажати все, що інші скажуть,
Це, мов нічого не бажав,
Коли слова від серця линуть,
Тоді для тебе я написав.
Коли підтримка є щоденно,
Коли підтримка є в житті,
Тоді гадаю що не сам ти,
І в радощі і в важкі дні.
Коли це свято дарять люди,
Котрі для тебе більш за все,
Ось це багатство безкінечне,
Тоді у тебе все вже є.
І не гадаю що ще треба…
Я вип’ю цей бокал до дна,
І в кожній краплі цього соку,
Я відчуваю смак вина.
А.А. Отченко 31.12.15р.
ID:
632746
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.01.2016 00:11:28
© дата внесення змiн: 13.12.2016 18:05:58
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
